Моє портфоліо

 СЬОМЧЕНКО ІРИНА ЯКІВНА

«Працюй з дітьми так, щоб через багато років 

тобі було не соромно зазирнути у вічі своїм вихованцям»

учитель початкових класів;

народилася у м. Оріхів у ХХ сторіччі 😉 ; 

спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії;

старший учитель;

«Учитель року - 2006»;

загальний  педагогічний стаж  - з 1988 року;

стаж роботи в КЗ ОЗЗСО "Сузір'я" (м.Оріхів) - з 1993 року.

Хист до професії вчителя в ній запримітили ще в Оріхівській ВШ № 3, яку Ірина закінчила у 1984 році. Ще восьмикласницею вона допомагала вчителям  початкових класів: то з дітьми прохали пограти на перерві, то провести виховну годину у групі подовженого дня, навіть доводилося Ірині проводити уроки . Та сама дівчина мріяла зовсім про інше: приваблювала її професія кондитера, адже дуже хотілося навчитися створювати солодкі дива.

Та доля краще за нас знає, який шлях людині потрібно обрати. У 1984 році разом з подругами Ірина вступає до Запорізького педучилища №1, яке закінчує у 1988 році за фахом «Вчитель початкових класів»,а в  1995 році закінчує БДПІ за фахом «Вчитель початкових класів». Студентські роки Ірини минали, як і у більшості студентів: самопідготовки, сесії, практика, трудовий табір зі своєю неповторною атмосферою. Ірина була дуже активною. Займалася баскетболом ,брала участь у театральних постановках, працювала у студентській раді училища та намагалася добре вчитися.

У 1988 році молодий педагог Ірина Яківна працевлаштована на посаду вчителя початкових класів Нестерянської СШ, де завдяки мудрому пораднику, директору навчального закладу Онацько Надії Партенівні пройшло становлення її як педагога. Далі – три роки роботи у рідній школі та рік – у Новоданилівській СШ. 

Починати завжди нелегко, але якщо є мета – дорога стає легшою. Роки навчання в училищі,потім у інституті, тісна співпраця з різними вчителями розширили дитяче наївне уявлення Ірини Яківни про професію вчителя. Молода вчителька зрозуміла, що виховувати дітей зовсім непросто, що любити їх,таких різних, часто неслухняних і нерозумних, неймовірно важко. Та мета – стати гарним вчителем – залишилася. Ірина Яківна пригадує, з яким хвилюванням і щемливою радістю готувалася до першої зустрічі зі своїми першими учнями -  третьокласниками. Хтось з них спостерігав за молодою вчителькою насторожено, хтось буравив поглядом, в очах деяких учнів була тиха надія. Та ніхто з чотирнадцяти третьокласників не дивився байдуже. Вони були такі різні – її перші учні! 

Та минув час і її учні приводять до гімназії своїх дітей, приводять саме до класу Ірини Яківни, і пишаються тим, що вона – їх «сімейний педагог».

До гімназії Ірина Яківна була прийнята у 1993 році на посаду вчителя 1 – Д класу. До цього моменту  Ірина Яківна протягом півроку  «оббивала поріг» навчального закладу з метою працевлаштування. Адже до Новоданилівської школи, де вона працювала на той час, доводилося ходити пішки, як і після уроків – додому, до Оріхова. Кожного дня – шість кілометрів до школи і шість кілометрів на зворотній шлях. Директор тоді СШ № 1 Галич В. І. не погожувався  прийняти на роботу вчительку за браком вакансій. Та кожного тижня Ірина Яківна терпляче заходила до навчального закладу з надією на гарну звістку. Ближче до серпня Володимир Іванович викликав  її на співбесіду і зустрів словами: «Такої настирливої  вчительки у нас ще не було!» 

У СШ №1 Ірину Яківну зустрів гарний, дружній колектив. Колеги завжди приходили на допомогу у важкі хвилини, а що ще вчителю потрібно. У вересні почалася безпосередня робота молодої вчительки з учнями, їх батьками. Ненав’язлива, доброзичлива, щира опіка з боку заступника директора Гончарової Тетяни Олександрівни, поради колег сприяли подоланню невпевненості, цілком зрозумілої тривоги, побоювань  помилок у спілкуванні з тридцятьома  двома учнями.

Педагогічна діяльність потребує особливого покликання. Вихованням і навчанням може займатися людина з любов’ю до цієї справи. Робота вчителя вимагає від людини витримки, терпіння, послідовності, самовладання, наполегливості. Вчитель щоденно повинен віддавати частину себе,така у нього робота. Кредо Ірини Яківни: «Працюй з дітьми так, щоб через багато років тобі було не соромно зазирнути у вічі своїм вихованцям». 

Сучасна освіта – це значні зміни у змісті навчання, концепціях, це нові педагогічні технології. А  сучасні діти – це власні інтереси і потреби,індивідуальні навчальні стилі та здібності. З метою допомоги дітям у їхньому становленні Ірина Яківна в рамках роботи науково-експериментального майданчику досліджувала тему «Шляхи і методи подолання низького рівня навченості молодших школярів». Працювала над проблемними темами «Інтерактивні форми роботи», «Різнорівневі завдання на уроках математики». Для реалізації даних проблемних тем визначала основні завдання: створювала відповідне навчальне середовище, розробила шляхи подолання низького рівня навченості молодших школярів, поповнювала конкретним змістом навчальний і виховний процес. Впроваждуючи в практику  завдання проблемних тем, заглиблювалася у форми та методи навчання та окреслила для себе низку таких форм,які давали гарний результат.

 Ефективну допомогу Ірині Яківні надають батьки, з якими в неї налагоджуються ділові,дружні контакти. Батьки допомагають в організації навчально-виховного процесу, ранків, екскурсій, конкурсів. Ірина Яківна завжди буває однаковою у стосунках з батьками. Ніяких симпатій чи антипатій ніколи не виявляє, спілкуючись з ними. 

Ірина Яківна постійно поповнює і удосконалює свої знання шляхом підвищення кваліфікації,самоосвіти. Вчителька склала для педагогічного колективу гімназії «План самоосвіти». Ірина Яківна завжди у творчому пошуку. З появою інформаційно-комп’ютерних технологій педагог майстерно втілює в практику новинки інтернет-ресурсів: презентації, відеоролики, електронні уроки, що наповнюють навчальний процес новим змістом. 

Кожній людини доводиться відповідати на питання: для чого я живу, що мені дорого, що важливо, без чого не можу обійтися. Розмірковуючи про свій життєвий шлях, Ірина Яківна чудово розуміє, що не може провести грань, де закінчується робота і починається особисте життя. Мабуть, це і є її філософія, іі дорога, яка веде до щастя педагогічної праці. Ірина Яківна не працює вчителем, вона – вчитель!

Вона, як бджілка серед діток-квіток,

У вічному пориві, у творчості, в труді.

Несе добро школярикам маленьким.

На встеленому квітами життєвому путі.